Головна » Аніме – історія, жанри та особливості
Аніме - історія, жанри та особливості

Аніме – історія, жанри та особливості

Аніме – це японський анімаційний стиль (у широкому сенсі вся японська мультиплікація), який відрізняється від інших анімаційних стилів своєю унікальною стилізацією персонажів, світу і сюжету. Аніме стало популярним у Японії у 1960-х роках, а потім стало користуватися всесвітнім визнанням у 1980-х та 1990-х роках. Аніме, на відміну від мультфільмів інших країн, які створюються для дитячої аудиторії, здебільшого націлено більш старшу аудиторію — підлітків і дорослих. Саме завдяки цьому воно має високу популярність у світі. Слово “аніме” походить від англійського слова animation “анімація”.

Аніме характеризується використанням яскравих кольорів, деталізацією та рухом. Сюжети можуть бути досить різноманітними: від фантастики та пригод до романтики та повсякденних історій. Багато аніме також ґрунтуються на манзі (японських коміксах). Воно стало культурним феноменом на світовій арені, і японська анімаційна індустрія вийшла на провідні ролі у світовій анімації.

Історія

Аніме з’явилося в Японії у XX столітті завдяки використанню західних технік мультиплікації, а першим звуковим аніме став короткометражний фільм Chikara to Onna no Yo no Naka режисера Масаокі в 1933. Основоположником традицій сучасного аніме став Осаму Тедзука, який розвинув спосіб передачі емоцій персонажів через великі очі у своїх роботах. Тедзука розпочав свою кар’єру у світі манги зі створення «Shin Takarajima». Його наступною роботою стала манга “Tetsuwan Atomu”, завдяки якій він став відомим. У 1970-х роках манга стала дуже популярною, і багато творів було анімоване. Одним із найвідоміших майстрів японської манги та аніме, був Тедзука, якого називали «богом манги та аніме». У цей час з’явилися аніме-серіали, створені для підліткової аудиторії, які були успішними й у дорослих глядачів. На той час воно трохи відставало від манги, яка вже здобула популярність серед усіх кіл населення Японії. У 1970-х роках аніме стало популярним у підлітків та дорослих.

Пік розвитку аніме припав на 1980-ті та 1990-і роки, коли аніме стало все більш популярним у Японії та набуло всесвітнього визнання. У ці роки було створено багато відомих аніме-серіалів і фільмів, таких як «Драконові перли», «Акіра», «Принцеса Мононоке», та багато інших. У цей час відбувався активний розвиток та вдосконалення технологій створення анімації. У 1984 році студія Gainax створила перший японський анімаційний фільм, що використовує комп’ютерну графіку.

У середині 1990-х років — на початку 2000-х років аніме почало набувати більшої популярності в інших країнах світу, коли на екрани вийшли такі відомі аніме-серіали, як «Сейлор Мун», «Наруто», «Детектив Конан», а також такі повнометражні аніме-фільми як «Віднесені привидами» та «Ходячий замок». Аніме продовжує розвиватися та експериментувати з різними жанрами та технологіями. Багато відомих студій, таких як Studio Ghibli, Toei Animation, Madhouse та інші, продовжують створювати високоякісні аніме-фільми та серіали.

В останні роки аніме стало доступнішим для широкої аудиторії завдяки стрімінговим сервісам, таким як Netflix і Crunchyroll, які надають можливість дивитися аніме на різних пристроях. Крім того, аніме також отримує визнання і в західній культурі. Деякі західні студії, такі як DreamWorks та Disney, почали створювати свої аніме-серіали та фільми, використовуючи техніку та естетику японського аніме.

Особливості

Анімація в Японії має унікальний культурний контекст, який розвивається у замкнутому середовищі з безліччю унікальних символів, шаблонів, смислів та типажів. Це проявляється в специфічних жанрах аніме, таких як хутра, що живуть за своїми законами, а також наявність елементів японської культури. Аніме дуже популярно в Японії, чого не можна сказати про мультиплікацію інших країн світу. Це зумовлює і загальна спрямованість певної частки творів на більш дорослу аудиторію, що виявляється у більшій увазі до філософської та ідеологічної частини, переважання «дорослих» мотивів у тематиці. Твори анімації створюються з розрахунком на конкретну аудиторію, яка може бути визначена за статтю, віком та психологічним типом глядача. На основі обраного метажанру визначається сюжет, ідеї та стиль зображення твору. Більшість анімації у Японії становить дитяче аніме, проте поза країни більшої популярності користуються твори спрямовані підліткову і дорослу аудиторию.

Багато персонажів аніме мають неприродно великі очі, що є основною особливістю малюнка аніме. Ця стилістика походить з мультиплікаційних фільмів США, таких як Мікі Маус і Бембі, і була вперше використана Осаму Тедзука, якого вважають основоположником стилю. В аніме основна увага приділяється деталізації очей, а не їхньому розміру. Зазвичай ніс і рот зображуються кількома хвилястими лініями, крім випадків, коли персонаж говорить. Однак існують твори, де використовується більш реалістичний стиль малювання, де ніс, рот і вилиці мають більшу деталізацію та затінення.

Часто очі персонажа в анімі можуть дати уявлення про його особистість. Вони можуть показати вік, відкритість та емоційний стан персонажа. У дітей очі, як правило, зображуються дуже великими, а у старих маленькими з маленькою зіницею, за рідкісним винятком. Окуляри в аніме використовуються для вираження характеристик персонажа та є неодмінним атрибутом для ерудитів чи скромних персонажів. Окуляри різних форм, розмірів та кольорів використовуються для прикраси персонажів і є найхарактернішою рисою близько чверті відомих персонажів аніме.

В аніме інші атрибути, такі як одяг та волосся, також відображають характер персонажа. В аніме волосся зазвичай складається з безлічі пасм і можуть мати найрізноманітніші форми та кольори. Крім традиційних способів вияву емоцій, таких як зміна виразу обличчя або голосу, використовуються й інші техніки. Емоції можуть бути зображені нереалістично і перебільшено, такі як персонажі, що говорять із заплющеними очима, щоб передати безапеляційність, або набувають демонічного вигляду, коли виявляють гнів. У смішних ситуаціях можуть використовуватися піктограми, такі як «крапельки поту» або «вени, що здулися», що виникають над головою героя, або що з’являються в рамці над нею, щоб показати несерйозність емоцій.

Виробництво та розповсюдження

Аніме, як правило, створюється в малих анімаційних студіях, які фінансуються більшими компаніями. Терміни створення телесеріалів зазвичай короткі, тому дрібні помилки аніматорів який завжди виправляються. Працюючи над повнометражною анімацією контроль якості серйозніший, але терміни виробництва гнучкіші. Продюсери формують замовлення на конкретне аніме. Режисер займається художнім оформленням, вибирає акторів для озвучування та розробляє режисерське розкадрування, що описує ключові моменти. Режисер-аніматор координує роботу аніматорів. Дизайнер персонажів відповідає за образи персонажів і часто є головним аніматором.

Частота кадрів у японських мультсеріалах зазвичай становить 8-12 кадрів на секунду, але у складніших проєктах використовується 24 кадри на секунду. Працюючи з графікою студії активно використовують комп’ютерні технології. Існує понад 430 аніме-студій у Японії, і деякі з них працюють разом для підвищення ефективності.

Аніме та манга є невід’ємною частиною японської популярної культури з 1950-х років, коли домашні телевізори стали доступні практично кожному японцю. Першим анімаційним серіалом був Tetsuwan Atom, створений Осаму Тедзукою. Щорічно в Японії створюється близько 50 нових аніме, а телевізійні канали транслюють близько 80 аніме щотижня. Аудиторія глядачів становить більшість населення Японії. З 1990-х років аніме стало широко поширюватися по всьому світу.

Читайте також: категорія “Аніме”

Прокрутка до верху